УДК780.64

 

Божена Корчинська-Яскевич, м. Львів
(ст. викладач ЛНМУ ім. М. Лисенка)

 

Сопілкове виконавство на зламі XX-XXIстоліть: феномен Львівської академічної школи професійноговиконавства.

(до 70-ліття засновника школи, заслуженого діяча мистецтв України проф. Мирослава Корчинського)

 

У статті висвітлені історичні аспекти становлення львівської сопілкової школи, діяльність засновника та його послідовників, пояснено, чим власне є професійне виконавство на сопілці сьогодні.

Ключові слова: сопілкове виконавство, Львівська професійна школа, діяльність засновника і послідовників, самобутня виконавська культура.

 

Постановка наукової проблеми.Протягом першого десятиліття XXIстоліття в музикознавчій науці з’явилися фундаментальні дослідження, об’єктом яких стали виконавські школи. Вони продемонстрували системну цілісність цих мистецьких утворень, їх національну специфіку і залежність не тільки від історичних умов, але й від впливу конкретних творчих особистостей. Чимало авторів присвятили дослідження фортепіанній, скрипковій, баянній, бандурній та іншим виконавським школам (В. Сумарокова, М. Давидов, Ж. Дедусенко, В. Дутчак, І. Панасюк та ін.).Аналіз останніх досліджень показує, що ця стаття стане першою працею, присвяченою проблемам новітнього феномену української музичної культури – академічної сопілкової школи, в чому і полягає її основна мета. Завданням статті є виклад історії заснування школи і висвітлення ролі перших діячів, підсумування діяльності школи за 20 років,впровадження в науковий обіг деякої специфічної термінології.

Виконавська школа – це не лише музично-історичний продукт, що природньо формується в процесі тривалої музичної практики, нашаровуючи і передаючи мистецький досвід через виконавську та педагогічну діяльність численних поколінь музичних особистостей. Кожна школа має і свої характерні особливості. Однією з особливостей Львівської сопілкової школи є те, що вона цілковито побудована на основі авторської ідеї Мирослава Корчинського.

Глибокий інтерес М. Корчинського до народної творчості, участь у фольклорних експедиціях, запис матеріалів, студіювання фольклористичних досліджень привели його до зацікавлення етнографічною сопілкою. З появою 1970 р. перших зразків хроматичних сопілок конструкції Д. Демінчука М. Корчинський не лише одним із перших опанував нову модель цього інструмента, але й оцінив унікальність та перспективність винаходу Д. Демінчука.

Ідею М. Корчинського про відкриття експериментального класу сопілки на базі кафедри народних інструментів Львівської дежавної консерваторії ім. М. Лисенка вдалося реалізувати завдяки підтримці завідувача кафедри І. Вимера, який зарахував студента Романа Дверія на навчання – за відсутності затверджених навчальних планів. Однак, через несприяння кафедри та ректорату експериментальний клас проіснував зовсім недовго, з 1971 по 1976 рік. Формальними причинами закриття клсу були відсутність базового репертуару, навчальних планів. Реальною ж підставою стала ідеологічна несумісність діяльності М. Корчинського з тодішньою політичною системою, завданням якої було витіснення будь-яких форм національного прояву [9].

Проте цей короткий період діяльності вже дав перші плоди у виконавській і теоретичній площинах. З’явилися перші дослідження, що торкнулись проблематики сопілкового виконавства, його історії: ілюстрована доповідь “Проблеми інтерпретації музики різних стилів на сопілці”, представлена Р. Дверієм на Всесоюзній студентській науковій конференції (Київ, 1974, диплом Iступеня), робота Р. Дверія “Сопілка і становлення сопілкової виконавської школи”, подана на Республіканський конкурс студентських наукових робіт “Музикознавство” (Київ, 1975, IIпремія) [3], стаття “Нове про концертну сопілку” (ж-л “Музика”, 1976) [2].

Період становлення школи вимагав одночасного вирішення численних завдань зовсім різних напрямків. Найгостріше стояло питання ориґінального сопілкового репертуару. М. Корчинський багато писав сам, а також заохочував інших професійних композиторів до написання творів для сопілки. До розширення оригінального репертуару значно доклався також Р. Дверій. Завдяки його діяльності в репертуарі з’явилися нові сольні та ансамблеві композиції, в їх числі й дитячі.

Ось деякі з творів, що складали репертуар того періоду:  Ґ. Ф. Гендель – Концерт для гобоя з оркестром g-moll, Ф. Гідаш – Концерт для гобоя з оркестром, Б. Барток “Вечір у селі”, Т. Хрєнніков – “Колискова” (альт), І. Вимер – “Гуцульська рапсодія” (фрілка), І. Вимер – “Фантазія на лемківську тему”, (замовлена М. Корчинським спеціально для Республіканського конкурсу виконавців на народних інструментах, Київ, 1977), В. Камінський –“Гуцульська легенда”, “Гірські акварелі”, Б. Котюк – “Тема і 6 варіацій для сопілки соло”, “Настрої” (для сопілки і цимбалів або металофона), В. Цайтц – “Дударик”; В. Якуб'як – “Весільні наспіви”, твори М. Корчинського: “Дума”, “Вівчарський триптих”, “Парафраз на хорову тему Є. Козака”, “Дві народні мелодії” та ін. (виконавську редакцію деяких із цих творів здійснив також Р. Дверій).

Вимушене припинення роботи експериментального класу сопілки у Львівській консерваторії стало загрозою для процесу професіоналізації сопілкарства. М. Корчинський знайшов вихід із ситуації у заснуванні секції сопілкарів при Львівському обласному відділенні Музичного товариства України, яка була створена на межі 1979-80 рр. у складі:  М. Корчинський,      В. Корчинська, Н. Сорока, Б. Порада, М. Чудак, а також – Р. Дверій, який став її секретарем. Колегіальні зусилля дали значний результат: був закладений перший професійний ансамбль сопілкарів (під керівництвом М. Корчинського), який практично втілював нові технологічні знахідки, виконував перші оригінальні і адаптовані твори для сопілкового ансамблю, був активним у концертній практиці.

Ще однією базою практичних пошуків став родинний ансамбль, утворений 1980 року: Мирослав, Валентина і Соломія Корчинська, згодом – також Б. Корчинська. Саме у цих двох колективах формувався ансамблевий репертуар, були випробувані різні якості ансамблевого звучання і нові вокально-інструментальні темброві поєднання.

Тоді ж, завдяки екпериментам Р. Дверія, розпочався пошук аплікатурної системи, яка забезпечила б  виконавську свободу і зняла обмеження від застосування “основної”, нормативної аплікатури Д. Демінчука. Власне, Р. Дверій вперше впровадив “квінтові” передування, які уможливили не лише динамізацію звуку в горішньому реґістрі, але й лігування та виконання трелей. Він відкрив також інші додаткові аплікатури, зокрема ре-дієз2 (Л. і 134, так звані “ріжки”). Її застосування робить можливою трель ре-дієз – мі2  і значно полегшує виконання швидких пасажів у тональностях з великою кількістю знаків. На сьогодні ці нововведення Р. Дверія стали вже нормативними.

За рекомендацією М. Корчинського, М. Чудак також долучився до пошуку додаткових аплікатур. Результати його роботи зафіксовані в аплікатурній таблиці, що є частиною доповіді М. Чудака “Сопілкова аплікатура як виконавська категорія”. В ній вперше аргументовано спростовані деякі твердження авторитетних інструментознавців щодо можливостей сопілки в певних видах техніки [11].

Система аплікатур, розроблена М. Чудаком, відкрила можливості виконувати ліги та мелізми між звуками, які основною аплікатурою поєднати неможливо. Ще однією функцією додаткових аплікатур, винайдених М. Чудаком, є керування звуковою динамікою, що дуже важливо для свисткових аерофонів типу блокфлейти, сопілки та інших подібних інструментів з фізично обмеженою динамічною шкалою. Праця дотепер актуальна і дотепер, на жаль, не опублікована.

За час діяльності сопілкової секції Музичного товариства виходить у світ “Буквар сопілкаря” Р. Дверія [1]. Розрахований на зовсім юних сопілкарів, цей посібник поєднує в собі завдання, спрямовані одночасно на вивчення музичної грамоти і опанування сопілки. Щедро ілюстрований винахідливими малюнками самого Р. Дверія, за оригінальністю і доступністю тлумачень музичної грамоти він не має собі рівних серед такого роду української музично-виховної літератури. Секція сопілкарів була також своєрідною лабораторією, в якій закладалася методична база, пізніше розвинена М. Корчинським, В. Корчинською і Р. Дверієм в роботі з учнями.

Треба зазначити, що Р. Дверій одразу схилявся до методики, спрямованої на комплексне музичне виховання учнів за допомогою сопілки, тоді як                          М. Корчинський ставив за мету виховання саме професійних сопілкарів за допомогою різних методів, у тому числі й емпірично-інтуїтивного підходу. В майбутньому Р. Дверій цілком переорієнтується на методичну діяльність, спрямовану на раннє музичне виховання.

Педагогічна діяльність М. Корчинського як фахівця-сопілкаря була продовжена з відкриттям 1980 р. спеціального класу сопілки у Львівській ДМШ № 2. Значення цього факту для професіоналізації сопілкарства важко переоцінити. Це було визнанням інструмента, як гідного доповнити вже існуючий інструментарій народного відділу і взагалі як такого, що потребує тривалого часу і зусиль для його опанування. Сопілкова школа, що протягом десяти років накопичувала досвід, перебуваючи у вільному статусі і не репрезентована в системі спеціальної музичної освіти — нарешті була інституціоналізована.

Десятилітній досвід роботи М. і В. Корчинських втілився 1989 р. в двотомнику під назвою “Методизована програма “Сопілка” для дитячих музичних шкіл” (Iтом – методичний посібник,II– хрестоматійний додаток)[8]. Особливість цієї розробки – в детальності описів технологічних прийомів, ілюстрованих конкретними музичними прикладами, в роз’ясненнях доцільності застосування тієї чи іншої аплікатури, типу атак та ін.

Незвична форма програми продиктована потребою вчителів (переважно фахівців з іншими спеціалізаціями) у рекомендаціях, які стосувалися б не лише відповідності репертуару певному рівню учнів, але й технічніх тонкощів, конкретних і практичних професійних порад щодо виконання різних музичних фраґментів, аплікатури, артикуляції, штрихів, дихання, техніки інтонування, тощо [8]. Зокрема, автор програми пояснив це так: “На жаль, більшість професійних музикантів, опановуючи самотужки інструмент не свого профілю, рідко вдається до теоретичного вивчення нової справи” [4; 218].

Від самих початків діяльності М. Корчинський намагався подолати аматорський стереотип сопілкового звучання, який вже встиг міцно закріпитися у свідомості музикантів. Лейтмотивом, який проходить крізь всю його педагогічну і теоретичну діяльність, стала наступна думка: “Сопілка ніколи не була об’єктом професійної уваги. У свідомості як представників ученого музичного світу, так і слухацького загалу, вона була атрибутом вівчарського, ярмаркового та аматорського музикування. За хибним уявленням про побутову обмеженість інструмента применшували цінність гри на ньому. І слухач скоро відрізнив самобутню гру талановитого, хоч музично неосвіченого, вівчаря від ординарної гри аматора; змістовну інтерпретацію естетичної музики від шоу-гри професіонала на позамузичних свисткових знаряддях (шланг, пляшка і т.п.)” [7; 3].

Педагогічний “почерк” М. Корчинського характерний послідовним вишколюванням учнів (а пізніше – і студентів), в якому тлумачення і осмислення техніки має особливу вагу – як засобу, без володіння яким реалізація музичного образу буде маловиразною, а характер звучання – аматорським. Зокрема, він зазначає: “На флейті, гобої, кларнеті такі норми вироблялися століттями, і сопілкарям треба було, врахувавши спільну закономірність, винайти специфічно сопілкові засоби шляхетної гри” [4; 224].

Ідеологічне “потепління” періоду перебудови дало другий шанс на відкриття спеціального класу сопілки у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка. Так, 1990 р., на розширеному засіданні кафедри народних інструментів, присвяченому поділу кафедри на дві – “народних” і “українських народних” інструментів. Серед присутніх були також голови відділів народних інструментів музичних училищ львівського куща (Дрогобич, Тернопіль, Рівне, Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці, Луцьк). М. Корчинський вдруге, після перерви в 15 років, наполіг на відкритті класу народних духових інструментів, і на цей раз, долаючи помітно слабший опір деяких корифеїв, кафедра, включаючи голів відділів інших училищ, проголосувала “за” [7].

З 1990/91 навчального року почали діяти спеціальні класи сопілки у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка (викладач – М. Корчинський; студент першого набору – А. Підківка) та Львівському державному музичному училищі ім. С. Людкевича (викладач – Р. Дверій; студентка першого набору – Б. Корчинська). Так хроматична сопілка Д. Демінчука увійшла в усі ланки освітньої вертикалі і вступила в новий етап розвитку. Дальша еволюція відбувалася у виконавському, науково-теоретичному, технологічно-виконавському і методичному аспектах.

З’явилися перші лауреати міжнародних конкурсів: Б. Корчинська – II премія Міжнародного конкурсу виконавців на народних інструментах (Хмельницький, 1995); Iпремія IМіжнародного конкурсу виконавців на українських народних інструментах (Харків, 1998). Лауреатами цього ж конкурсу наступними роками стали Р. Кубович – IIIпремія (1998 ), О. Довгаль – диплом (1998), Б. Гаранджа – II премія (2001), А. Арбузова – Iпремія (2004); Є. Капітула – IIIпремія (2004), С. Максимів – IIпремія (без присудження I, 2007), Т. Ольховий – IIIпремія (без присудження Iі II, 2010).

Сопілка поступово проникає в концертний простір, зокрема, вона представлена в Україні та за кордоном на таких фестивалях як “Поліська рапсодія” (Шостка), “Віртуози” (Львів), “Фестиваль молодих митців” (Байройт, Німеччина), “Музичні династії” (Москва), Міжнародний фестиваль духових оркестрів (Краків, Польща), Міжнародний фольклорний фестиваль (Кронах, Німеччина). Сольна сопілка успішно прозвучала у супроводі Національного Академічного Оркестру Народних Інструментів на філармонійних сценах Києва та Львова (Б. Корчинська, С. Максимів). Сопілка представлена також як сольний і ансамблевий інструмент у проектах давньої музики, зокрема – нафестивалях “Бах-Фест” і “Organum” (Суми), на Фестивалі Давньої Музики у Львові, в концертах ансамблю “Сoncertopolacco”, за участю органіста і клавесиніста Марека Топоровського (Варшава, Катовіце, Каунас).

Наукові дослідження в цій галузі репрезентовані працями самого                        М. Корчинського, які стали першими спробами цілісного історичного осягнення сопілкарства: “Спроба історичного вивчення сопілки” [6], “Академічне сопілкарство – предмет мистецтва і науки” [4], “Сопілка-бас фа експериментальна та однорідні інструменти серійного виробу” [10].

Ці наукові студії були продовжені учнями і послідовниками М. Корчинського – вищезгаданим дослідженням Р. Дверія, а також – працями Б. Корчинської “Сопілка і блокфлейта – архітипи академічних поздовжних флейт” (фестиваль “Музика тисячоліття”, Львів 2000);“Сопілка і блокфлейта: їх роль та місце в музичній культурі України” (конференція “Молоді музикознавці України”, Київ, 2002), О. Довгаля – “Орнаментика у блокфлейтовій музиці 17-18 ст.” (“Музика тисячоліття”, Львів, 2001); дипломними роботами випускників класу сопілки ЛНМА ім. М. Лисенка С. Максимів, Є. Капітули.

Учасниками перших сопілкових ансамблів вперше були здійснені аудіо-записи сопілкової музики: альбом “Голосом ніжним тонкої сопілки” (квінтет “Дудаліс”, 1994); “Голубий первоцвіт” (Б. Корчинська, 1995), “Сопілкові прем’єри” (квінтет “Дудаліс”, проект розпочатий 2002 р., незавершений).

Наступним кроком у спеціальній освіті сопілкарів стало продовження їхнього навчання в аспірантурі, уможливлене завдяки досягнутому професійному рівню сучасного виконавства. Значну роль у забезпеченні навчання сопілкарів на найвищому освітньому рівні відіграв завідувач кафедри народних інструментів НМАУ ім. П.Чайковського, доктор мистецтвознавства, академік М. Давидов. 2000 року, за підтримки керівника Національного оркестру народних інструментів України, народного артиста В. Гуцала, першою асистенткою-стажисткою стала Б. Корчинська (клас проф. О. Кудряшова). Далі така практика була продовжена у Львові (асистенти-стажисти ЛНМУ ім. М. Лисенка А. Яцків, О. Довгаль, клас проф. М. Корчинського).

Від 2000 року виразні зміни відбулися також у сфері інструментобудування і виконавських технологій. Зокрема, за ініціативою і на приватне замовлення авторки дослідження, 2000 р. майстер Є. Іларіонов з Києва розпочав експерименти над поліпшенням звукових характеристик хроматичної сопілки, які завершились появою 2003 р. альтової сопілки нової моделі.

Докорінне оновлення сопілкової виконавської технології, що відбулося в останній роки, знайшло відображення у виданні, значення якого для розвитку академічного сопілкарства важко переоцінити. “11 методичних етюдів для сопілки” М. Корчинського, опублікованих 2008 р., є втіленням цілого пласту, напрацьованого внаслідок інтенсивної практичної і дослідницької діяльності автора видання та його послідовників, що лаконічно сформульовано в рецензії проф. В. Цайтца до цього видання: “Збірка з одинадцяти етюдів для сопілок різної теситури […] є знаменною подією в історії сопілкарства та позначає певний етап розвитку віртуозного виконавства на цьому інструменті” [7; 78].

Кульмінацієювиконавсько-технологічних трансформацій стало впровадження М. Корчинським інноваційної техніки, названої ним “вертикально-поліфонічним двоголоссям”. Такий спосіб гри полягає у поєднанні сопілкарем співу й гри одночасно, подібно до того, що в народному середовищі зветься “грою на бурт”. Вперше представлена у збірці “11 методичних етюдів для сопілки” М. Корчинського, в “Етюді-вокалізі” (№ 5) та “Етюді-каноні” (№ 6)  і прокоментована самим автором так: “Народні сопілкарі та композитори застосовують цей колористичний прийом частково, переважно як бурдон. Цілісні композиції з поліфонічним двоголоссям не трапляються ні в сопілковій, ні в блокфлейтовій літературі” [7; 5].

Сукупність цих фактів є свідченням не лише існування школи з самобутньою виконавською культурою – Львівської академічної сопілкової школи. Вони свідчать також а) про її фаховість, оскільки діяльність школи відзначається всіма необхідними складовими – історико-теоретичною базою, науковим інструментобудуванням, наявністю кількох поколінь виконавців, значними виконавськими здобутками в Україні та за кордоном,

б) про її успішну, дуже інтенсивну динаміку розвитку (“двадцятирічна стретта” замість кількох століть поступового розвитку), а це, у свою чергу –

в) про широкі виконавські перспективи цієї школи.

Як видно з усього вищесказаного, Львівська сопілкова школа є явищем цілком самобутнім, і однією з причин цієї самобутності є глибока закоріненість в національних джерелах. З іншого боку, її гнучкість і відкритість є запорукою того, що розвиток академічної сопілкової школи може стати ще одним містком інтеграції українського інструментального виконавства в європейське і світове.

     Список використаних джерел

       1.Дверій Р. Буквар сопілкаря [рукопис]/Р.Дверій. – Львів. – 1984. –  с. 138

2. Дверій Р. Нове про концертну сопілку//Музика. – 1976. – №4. – с. 26 – 27

3. Дверій Р. Сопілка і становлення сопілкової виконавської школи [машинопис]/ Р. Дверій [приватний архів автора]. – Львів, 1975. – с. 25

4. Корчинський М. Академічне сопілкарство – предмет мистецтва і науки/М. Корчинський//Виконавське музикознавство: методологія, теорія майстерності, інтерпретаційні аспекти, Науковий вісник НМАУ  ім. П. Чайковського, вип. 91, 2010, с. 218– 228

5, Корчинський М. Мистецтво, але яке?/ М. Корчинський//Музика. – №6. – 1980. – с. 21 – 22.

6. Корчинський М. Спроба історичного вивчення сопілки/Мирослав Корчинський//Наукові збірки ЛДМУ ім. М. Лисенка. – 2006. – вип. 11. – с. 154–157.

7. Корчинський М./11 методичних етюдів для сопілки/М. Корчинський. – Львів: Сполом, 2008. – 79 с.

8. Корчинський М., Корчинська В. Методизована программа “Сопілка” [у 2 т.].  – Львівський зональний метод. кабінет учбових закладів мистецтва та к-ри, 1989. – 105 с.

9. Корчинський М. Особисте інтерв’ю. – Л., 27 березня 2011 р.

10. Корчинський М. Сопілка-бас “Фа” експериментальна та однорідні інструменти серійного виробу: довідка-рецензія [машинопис]/М. Корчинський; [приватний архів автора]. – Львів, 1992. – 9 с.

11. Чудак М. Сопілкові аплікатури як виконавська категорія [машинопис]/М. Чудак [приватний архів автора]. – 1998. – 6 с.

 

 

 

Б. Корчинская-Яскевич. Исполнительство на сопилке на переломе XX-XXIвв.: феномен Львовской школы профессионального исполнительства на сопилке.

В статье освещены исторические аспекты становления Львовской сопилковой школы, деятельность основателя и его последователей, объяснено, чем собственно является профессиональное исполнительство на сопилке сегодня.

Ключевые слова: сопилковое исполнительство, Львовская профессиональная школа, деятельность основателя и последователей, самобытная исполнительская культура.

 

B. Korchynska-Yaskevych. Sopilka playing at the turn of20 and 21centuries: the phenomenon of the Lviv professional school of chromatic recorder (sopilka).

The historical aspects of becoming of the Lviv Sopilka School, the activity of the founder and his followers, are considered in the article; the explanation what is a sopilka playing today, here is given.

Key words: sopilka playing, Lviv professional school, activity of the founder and followers, original performing culture.